Народився Іван Йовик 20 січня 1918 р в селі Хишевичі, що за 40 км


с. 1 с. 2 ... с. 17 с. 18
Іван Йовик (Соколенко)

НЕСКОРЕНА АРМІЯ

(Із щоденника хорунжого УПА)

БОРЕЦЬ І МЕЦЕНАТ

Сьогодні Іван Йовик - один із заступників Голови Світового Братства УПА, співголова заснованої ним (разом з дружиною Марією) міжнародної благодійної організації "Товариство допомоги сиротам України", письменник, активний громадський діяч.

В минулому - хорунжий Української Повстанської Армії, учасник славнозвісного Великого Рейду, який здійснила УПА в Західну Європу, аби "показати світові, що це велика здисциплінована армія, аби протиставити правду - брехні більшовицької пропаганди" (з книги І. Йовика "Нескорена Армія");

І все життя - мужній послідовний борець за незалежність України. З ранньої юності він мав свою власну чітку ієрархію цінностей у цьому світі, і на першому місці завжди стояла Українська держава.

Народився Іван Йовик 20 січня 1918 р. в селі Хишевичі, що за 40 км від Львова, в багатодітній селянській сім'ї. Батько активно працював у "Просвіті", отже діти зростали в патріотично налаштованому середовищі, прагнули високої місії слугувати рідному народові. Іван навчався в місцевій школі, потім у гімназії в Перемишлі. В 1938 р. був забраний до польської армії, де закінчив старшинську школу. Під час польсько-німецької війни потрапив у полон до німців. В Україну повернувся у 1942-му. Відразу ж включився у визвольну війну проти німців. Проте військово-політична ситуація примусила воювати на два фронти - з фашистською Німеччиною і комуністичною Росією.

Іван Йовик долучається до сотні Громенка, яка тоді оперувала в околицях Перемишля. З нею ж покидає Україну і проходить рейдом через Європу.

"Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї",- для тих людей це більш, ніж гасло, це - доля.

Він боровся за Україну, як тільки міг. Спочатку зі зброєю в руках, а пізніше мовою просвітницьких лекцій, з якими об'їздив усю Америку. Іван Йовик стає одним із засновників Товариства вояків УПА ім. генерал-хорунжого Тараса Чупринки, активно працює в Українському Визвольному Фронті, метою якого було укріпити політично-революційні позиції воюючої України.

З постанням незалежності України Іван Йовик і його дружина Марія прибули на Батьківщину і створили "Товариство допомоги сиротам України". Завдяки їм ось уже 12 років сотні сиріт (тепер їх півтори тисячі) щомісяця отримують матеріальну допомогу. Подружжя Йовиків віднаходять все нових і нових небайдужих людей по всій Америці, котрі допомагають дітям.

Іван Йовик видав книгу "Нескорена Армія" - власний щоденник, писаний ним у часи Великого Рейду УПА. Оскільки це не художня повість, не публіцистичний твір, а саме щоденник, у прямому найточнішому значенні цього слова, то він є безцінним документом епохи.

Під час своїх приїздів в Україну подружжя відвідувало регіональні осередки створеного ним Товариства, і пан Іван увесь свій час віддавав зустрічам з молоддю - розповідав про УПА. Для слухачів ці бесіди ставали знаковими.

Сотні дітей, підлітків і студентів вважають для себе подарунком долі те, що на їхньому життєвому шляху зустрілася така людина. Звичайно, важить і та матеріальна допомога, яку він зорганізував разом з дружиною. Проте його духовний внесок у зростання молоді - особливий і не підвладний грошовим еквівалентам. Воістину - не хлібом єдиним...

Здоров'я Вам на многії літа, дорогий пане Іване!

"Нація і Держава", № 2(13), січень 2004 р.



ВІД АВТОРА

Вічна Слава Героям, що встали на революційно-визвольну боротьбу за кращу долю українського народу!

Свої спомини я присвячую 50-річчю Української Повстанської Армії, яка спочатку нещадно боролася проти гітлерівської Німеччини, а потім багато років - проти більшовицької Москви, яка докладала всіх зусиль, щоб, як морально так і збройно, знищити УПА і народ України. Збройна боротьба УПА (без жодної зовнішньої допомоги) спиралася на власні сили і сили свого народу, який святістю і хоробрістю підтримував УПА і включався в її дії.

УПА була пострахом ддя Московської імперії і для цілої більшовицької армії. Московські володарі не могли самі збройно знищити сили УПА, тому мусили укласти тридержавний договір з Польщею і Чехословаччиною. Окрім того, Українська Повстанська Армія не склала зброї, не капітулювала перед Москвою - на це є історичні докази.

1992-й рік - історичний, ювілейний рік Української Повстанської Армії. 50 років тому почалася нескінченна боротьба УПА на українських землях проти великих, озброєних до зубів, світових потуг - гітлерівської Німеччини та більшовицької Москви.

В жовтні 1942-го року були створені перші частини Української Повстанської Армії на Волині. Вони стали першими в обороні українського населення перед нападами польських шовіністичних банд, які в жорстокий спосіб мордували наше населення. УПА вела бої з більшовицькою партизанкою Ковпака, яка шаліла на Волині. Розгромивши більшовицьку партизанку, УПА перейшла до бойових дій проти гітлерівської Німеччини, яка не була пощадна до українського народу. Збройні сили УПА почали розгортати свою широку діяльність проти двох ворогів України. Ряди УПА шодень зростали, і по короткому часі були створені загони. Боротьба почала охоплювати всі землі України.

УПА оформилась на початку другої світової війни, але з належним правом стала спадкоємницею Національних Визвольних змагань 1917-1921 років і впевнено почала боротьбу за Українську Соборну Самостійну Державу. Вона воліла довести перєд світом, що Україна жива, бореться і буде боротись до переможного кінця. Четвертий Універсал, проголошений Центральною Радою України, був дороговказом для УПА. Творці УПА розраховували на довшу боротьбу. Тому вирішили мобілізувати великі сили, на випадок, якби впала одна з тих потуг, щоб український народ не опинився у вирішальний момент з порожніми руками, як сталося в час революції 1917-21 років, коли Україна лишилася з малою частиною війська. Мала жменька вояків Української Армії не могла встояти перед навалою Червоної Армії. Питаємо себе: чому Крути, чому Базар? Відповідь ясна - до оборони кинулася мала група студентів, яким була дорога доля України, які до оборони своєї Батьківщини виступили як стихійні патріоти, а не фанати.

Встояти не було сили. Акт Четвертого Універсалу не увінчався успіхом. Молода держава впала, і більша частина українських земель опинилася під чоботом більшовнків, які своєю брудною пропагандою запаморочили великі маси, а також і українські, тому що вони були замало свідомі, щоб стати до оборони своєї Батьківщини.

Тоді Україна програла війну. Але боротьба за її визволення продовжувалася не збройними силами, а підпільною боротьбою, але за ті ж самі ідеали.

Симон Петлюра і полковник Євген Коновалець утворюють Українську Військову Організацію (УВО). Голова Держави і Отаман Армії УНР мусив покинути свою Батьківщину і виїхати до Франції, а полковник Євген Коновалець - до Бельгії. Обидва за кордонами України продовжували боротьбу проти окупантів своєї Батьківщини.

По короткому часі УВО перетворюється на ОУН (Організацію Українських Націоналістів), яка ще вище підняла прапор боротьби за Самостійну Українську Державу.

1939-го року силою ОУН проголошено незалежність Закарпатської України на чолі з д-ром Августином Волошиним. До оборони молодої Закарпатської України стає Карпатська Січ, створена членами ОУН. Тут вийшла поразка українських визвольних змагань - молода Закарпатська Україна невдовзі впала.

Український революційний рух не переставав діяти. ОУН вишколювала нові молоді кадри за кордоном. В 1941 році вибухнула німецько-радянська війна. ОУН під керівництвом провідника Степана Бандери створила два батальйони добровольців і вислала їх до боротьби проти більшовицької Москви. Коли в Галичині наш громадський провід організував дивізію "Галичина", то ОУН призначила деяких своїх членів, щоб вони включилися до тієї дивізії і набралися військового знання. Як з'ясувалось опісля, вишколені при дивізії старшинн були помічниками в УПА.

З початком війни, 30-го червня 1941-го року, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проти волі Гітлера проголосила відновлення Української Самостійної Держави, де прем'єром було призначено Ярослава Стецька. Самостійна Украіна не була на руку спадкоємцям Москви, гітлеровській Німеччині, яка жорстоко топтала український революційний рух. Гітлер зажадав, щоб Степан Бандера розпустив тимчасовий уряд України. Провідник Бандера відмовився це зробити. Німці його заарештували. Окрім тою, революційний рух визвольних змагань не перестає діяти. Про це наочно засвідчило - відновлення українського уряду, зокрема, оборона українського народу від німецьких окупантів і більшовицьких партизан. Для ведення широких всенародних дій проти загарбників ОУН організує в 1942 році Українську Повстанську Армію на Волиніі.

В скорому часі лави повстанської армії великою кількістю почали зростати. Тому повстанська збройна боротьба скоро поширилася на Волинь, Полісся, а згодом на Галичину і на східні українські землі.

В 1943-му році УПА стала великою озброєною армією. Щоб закріпити ідеї визвольної боротьби в українському народі, Головнокомандування УПА висилає рейдуючі частини в східні області українських земель. Ці рейди увінчалися безперечним успіхом.

До лав УПА включалися і представники інших поневолених Москвою народів. УПА стала на грані - здобути Українську Державу або згинути у боротьбі за неї. Координуючи спільні дії поневолених народів, ОУН з Командуванням УПА вирішили скликати Конференцію поневолених народів Східної Європи і Азії. Така Конференція відбулася 21-22-го листопада 1943-го року. В ній взяли участь представники 13-ти поневолєних Москвою народів.

Опісля відкривається новий фронт боротьби. Коли дії УПА і поневолених народів набрали широкого масштабу боротьби, більшовики кинули проти них великі з'єднання партизанів під командою генерала Ковпака і велику частину парашутистів.

Генерал Ковпак зв'язався з польським шовіністичним підпіллям, і вони спільно стали до боротьби з УПА. В 1943 році, коли наші два легіони відмовилися брати участь у фронтовій лінії проти більшовиків, німці кинулн їх на боротьбу проти Ковпака. Тоді ці легіони перейшли до УПА, чим зміцнили її кадри, бо були вишколені німецькими старшинами.

Невдовзі УПА зросла на велику збройну силу. УГВР призначає Головнокомандуючим ген.-хор. Тараса Чупринку (Романа Шухевича). Тоді ж УПА була поділена на чотири дієві частини - УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь і УПА-Схід. Частини ділилися на Округи, а Округи - на тактичні відтинки.

У визвольній боротьбі найважливішу роль відігравали цивільні сітки ОУН, які забезпечували відділи УПА харчами, зброєю, а що найважливіше - розвідкою, до якої найбільше приєднувалися молоді дівчата і жінки.

Збройна боротьба УПА поширилася на всі українські землі на Закерзонні, де був найбільше сприятливий терен для боротьби як проти більшовиків, так пізніше і проти польської комуністичної армії. В Карпатах було утворено старшинські і підстаршинські школи, звідки виходили підпільні матеріали, а також вишколи шпитальної обслуги - санітарки і лікарські помічники.

В липні 1944-го року відбувся Перший Великий Збір Української Головної Визвольної Ради (УГВР). На зборі ухвалено "Плятформу" й Універсал та вибрано керівні органи УГВР. Після оформлення УГВР, крім того, що ОУН під проводом Степана Бандери організувала УПА і своїми кадрами й старшинами забезпечила її, відтоді УПА була вже підпорядкована Голові Генерального Секретаріату Військових Справ ген.-хор. Романові Шухевичу (Тарасові Чупринці). В той час УПА стала армією цілого українського народу.

З 1944-го року настала нова доба визвольпмх. змагань, коли всі українські землі опинилися під окупацією московсько-більшовицького режиму. Тепер почалася завзята боротьба проти Москви. Ця боротьба охопила всі українські землі. Почалася війна, така жорстока, про яку досі не чувано в історії людства.

Москва кинула проти УПА, ОУН і зброєного підпілля спеціально вишколені збройні частини НКВД, вишколених пропагандистів, вжила всіх видів зброї, включно з бактеріологічною, вивозила безборонне населення в Сибір. Ніякі репресії не зломили дух спротиву революціонера в українського народу. Чим більші були репресії, тим більше народ цементувався у визвольній боротьбі.

Дуже часто Москва зверталася із закликом до повстанців, щоб вони стріляли своїх офіцерів, які їх силою женуть на смерть. Українські повстанці з того сміялися, бо знали, що більшовики брешуть на кожному кроці. Наші люди по-гeройськи боролися і по-геройськи вмирали. Український народ довів, що він гідно бореться за Самостійну Державу.

УПА не тільки боролася зі зброєю в руках, а також і пропагандою: проводила пропагандиські рeйди до сусідніх держав: Чехословаччини, Румунії, Угорщини, Білорусії і Польщі. В тих пропагандистських рейдах відділи УПА розкривали дійсну антинародну суть більшовиків та їхнього комуністичного апарату. По короткому часі більшовицької окупації ті поневолені народи мали можливість їх пізнати, тому ввічливо приймали наших вояків. Москва стала безсилою супроти сил УПА. Вона бачила своє безвихідне становище. Москва вирішила виселити українське населення, яке найбільше допомагало УПА, з їхніх прадідівських земель на західні землі Польщі, відібрані від Німеччини, а деяких - в Сибір. Після виселeння Москва планувала зробити трикутник смерті і знищити УПА. Частина населeння українських земель, які підпали під Польщу (Ярославщина, Любачівщина і Лемківщина), була вивезена або знищена польськими військами.

УПА опинилася в критичному стані. Без допомоги населення тяжко було далі вести боротьбу проти Москви та її сателітів. Був то безвихідний 1947 рік.

Головнокомандування УПА вирішило свої частини вислати рейдом в Західну Європу, щоб довести західному світові, що Україна живе, бореться і буде боротися до переможного кінця. В середині червня частини УПА вирушили рейдом на Захід.

У зверненні Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і Головнокомандуючого УПА зафіксовано:

- В роки грізного лихоліття Українська Повстанська Армія підняла прапор визвольної боротьби за Українську Державу і не дала його потоптати ворогам українського народу. Вона була і є виразником, живим доказом незалежності. Вона зберегла чистоту ідеї та врятувала вояцьку честь і честь свого народу. Своєю кров'ю і жертвами вона вписала нові сторінки в українську історію.

У рік 50-річчя УПА віддаємо належну честь її творцям, командирам і бійцям, які своєю кров'ю засвідчили право на буття Української Держави і прискорили розвал московсько-більшовицької імперії, щоб на її руїнах постала ВІЛЬНА НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА!

СЛАВА МОЛОДІЙ УКРАЇНІ!

ВСТУП

Шлях історичного прямування нації до волі визначають дороговкази. Вони, мов палаючі вогні в темряві, освітлюють напрями, що ведуть народ до світлої мети, мобілізують його сили до боротьби і перемоги.

Дороговказом і орієнтацією українського народу в його новішій історії став день 22-го січня 1918 року. В тій даті український народ бачить узмістовлення свого національного і державницького ідеалу. За цей ідеал завжди повставатиме наш народ і підійматиме прапор боротьби проти ворогів під проводом своїх незламних синів.

Боротьба українського народу проходила під проводом глибокого усвідомлення своєї мети, яка грунтувалась на ідеологічно-політичному русі, бо лише в такий спосіб можна було довершити національну революцію народу.

Виглядало так, що ще 1918-20 роки принесуть волю українському народові. Однак недовго народ втішався своєю свободою і незалежністю. Хоч був він готовий до випробувань і став до боротьби проти відвічного ворога, Москви, але з тактично-політичних причин Українська Держава впала. Україна опинилася під чоботом більшовицької Москви, стогнала від голодомору і тюрем, а частина її - під гнітом Польщі. Хоч умови боротьби були сприятливі, але в той час нам бракувало революційно-політичної організації, що очолила б боротьбу нації.

Минав час. Україна стогнала під ярмом двох окупантів, але ідея і почуття національної гідності не дозволили спочивати визвольному рухові.

Полковник Коновалець організовує молоді кадри та готує їх до майбутнього революціїїного вибуху. Ці нові кадри у відповідний момент відновлять ідею Четвертого Універсалу.

Москва бачила загрозу в українському націоналізмі і постановила: за всяку ціну знищити найперше його провідників. В 1926-му році на вулицях Парижа від кулі більшовицького агента Шварцбардта гине отаман українських збройних сил Симон Петлюра.

У 1938 році на вулицях Роттердаму від бомби більшовицьких агентів гине полковник Євген Коновалець, організатор і провідник УВО, а також провідник ОУН.

По втраті двох великих мужів український революційний рух не зламався: на їх місце прийшли нові провідники, які готували і вишколювали нові кадри до дальшої боротьби.

1941 рік став великим вирішальним моментом. На жаль, в той час стався розкол ОУН. 3 одного боку, члени організації співчували Степану Бандері, який стояв на засаді утворення своїх легіонів і був за те, щоб поставити німців перед фактом - визнати Українську Самостійну Державу. Інші, прихильники Мельника, стояли на протилежних позиціях.

Революційна ОУН в порозумінні з командуванням вермахту створила два батальйонн українських добровольців. Коли німці виголоснли війну Росії, зі стратегічного боку виглядало, що Україна буде мати німецького союзника, хоч до цієї справи революційна ОУН ставилася дуже песимістично. Коли німці блискавично вдарили по більшовиках і швдким темпом запмалиУкраїну, наші батальйони зайняли Львів. Тоді провідник Степан Бандера, проти волі Гітлера ЗОчервня 1941 року проголошує відновлення Української Самостійної Держави на чолі з прем'єром уряду Ярославом Стецьком.

Гітлер, що скорим темпом займав Україну, думав, що йому не треба рахуватися з силою українського народу. Він наказав, щоб провідник Степан Бандера відкликав акт 30 червня і розпустив уряд. Бандера категорично відмовився відкликати акт проголошення. Гітлер дав наказ заарештувати Степана Бандеру і Ярослава Стецька.

Акт 30 червня організувала і проголосила революційна ОУН. Цей акт дав їй сили і престиж серед нації, бо це була гордість нації, волю якої віддзеркалювала ОУН та її провідні кадри. Вони мали відвагу прийняти на себе такий відповідальний момент. Тут не мало значення, хто став на бік того акту, - за ним стояла українська нація.

Український народ в перші ж дні побачив, що німецький гітлеризм не несе довгождану волю Україні, а тільки нове поневолення, бо більшовизм і фашизм - одного поля ягоди. Збагнувши німецькі наміри, український народ стає на бік ОУН.

Організація Українських Націоналістів по арешті Степана Бандери обирає іншу стратегію боротьби, тепер вже на два фронти - проти німців і проти більшовиків - бо нації загрожувала загибєль.

ОУН, підсумовуючи помилки політичного керівництва у 1918-20-х роках, організує визвольну боротьбу на засадах здорового націоналізму і християнської релігії. Гаслом УПА було "Бог і Батьківщина", де патріотизм органічно поєднувався з мотивом релігійним, і це надавало боротьбі ідейного змісту.

1942-й рік став новим етапом у визвольній боротьбі на Україні. На поліських українських землях заговорила повстанська зброя. То настав другий історичний момент ддя українського народу. Проти двох великих і модернізованнх армій виступилаУПА.

Стихія і національне почуття підіймало на боротьбу широкі українські маси середньої верстви. ДоУПА приходило дуже багато українських дезертирів з Червоної Армії, а також чужинців, і не лише бійців, але і старшини високих рангів. УПА стала не тільки бойовим з'єднанням проти німців і більшовиків, але також в обороні українського народу проти нападів більшовицьких і польських партизанів.

Хоч УПА створилась в не сприятливих умовах світової політики, але не зважаючи на це, провід ОУН вирішив виступити на арену історії як борець за свої права, щоб довершити боротьбу за відновлення Самостійної Держави, або бодай заманіфестувати перед світом волю нації. В усіх випадках провід виступав як самостійний чинник своєї дєржави.

1943-го року УПА опановує великі частини західно-українських земель, а згодом і частину східноукраїнських земель. Німці не були в силі протистояти силам УПА і міцній сітці ОУН. Вони мусили стягати з фронту свої бойові частини на допомогу гестапо і поліції. 3 кожним днем УПА поповнювалась новими добровольцями, так що в короткий час стала великою могутньою армією. Провід, розраховуючи на довгу, затяжну боротьбу ОУН, скликає на конференцію визначних українських політичних діячів, які залишились на землях, щоб створити революційний уряд, який би мав очолити визвольну боротьбу і керувати нею. На нарадах вирішено створити Українську Головну Визвольну Раду. Тоді УГВР, як державний чинник, призначає на Головнокомандуючого УПА Тараса Чупринку. Відтоді не було сумніву, що Українська Повстанська Армія стала армією цілого українського народу.

З 1943 року Німеччина війну програвала. Більшовицькі армії поволі займали українські землі, і УПА мусила вступати у великі бої з більшовицькою фронтовою лінією, щоб пробитись в тили ворога і залишитись на своїй землі. Із малими втратами УПА пробилась в тили більшовицької армії. Тоді, за більшовицькими повідомленнями, УПА нараховувала понад стотисячну армію, озброєну найновішою німецькою зброєю.

Про ті героїчні бої був відгомін по всіх сателітних державах Радянського Союзу, бо частини УПА рейдували через Угорщину і Словаччину. Про ті рейди писала зарубіжна преса. Про них було відомо і нашій політичній еміграції. Деякі наші політичні угрупування не вірили, що в боротьбі проти двох великих армій могла вистояти УПА, замість того, щоб використати цю боротьбу як основну базу для поширення її в західному світі, без різниці, хто її організував і хто її провадив.

УПА несла великі втрати - українська земля втратила багато героїв, кращих синів і доньок свого народу. Гинули бійці, командири, члени ОУН, а з ними загинув на полі слави і наш славний командир ген.-хор. Т. Чупринка (Р. Шухевич). Український народ втратив героїчного сина своєї новітньої історії. Він не тільки був мудрим командиром, але і провідником, який зумів з'єднати весь український народ в один моноліт. Був він послідовний і розважливий, в нього не було різниці - хто яких переконань, а була лише одна мета - Українська Самостійна Соборна Держава.

Ряди УПА поповнювали тисячі і тисячі молодих патріотів України: старші чоловіки, жінки, молоді дівчата і навіть діти. Пригадується мені момент. До нашої сотні проситься старший чоловік з малим 12-річним хлопцем. Хлопчина несе на рамені кріса і волочить його по землі, бо кріс був більший за нього. Батько з хлопцем підступають до сотенного Громенка, стають на "Струнко" і батько каже:

- Друже командир, прийміть мене і мого сина до вашої сотні. Ми також разом з вами хочемо боротись за Україну, за нашу землю!

Можна було пишатися зі старого дядька, який був готовий віддати свої сили, життя за поневолену Батьківщину, квітучу землю, нескорений народ.

Хочу навести ще один приклад малого хлопця, мабуть, теж віком біля дванадцяти років, в якого були героїзм і посвята. На його очах і очах його мами НКВД розстрілює батька, що не сказав, де заховав "бандеровцеф". Відтак допитують хлопчину. На допитах бачать, що нічого від хлопця не довідаються, хоч заманювали малого різними засобами. Тоді закладають малому на шию шнурок і підтягають догори, відтак спускають униз, а коли хлопчина прийшов до тями, знову питають:

- Мальчик, скажи, де твій отець заховав "бандеровцеф"? Як не скажеш, то загинеш так, як твій отець!

Хлопчина гордо підносить голову і каже:

- Ви застрелили мого батька, то можете застрелити і мене. Я нічого не знаю і вам нічого не скажу!

Цей хлопчик добре знав, що його батько в криївці заховав 12 бойовиків УПА.

Того самого вечора більшовики дорого заплатили за смерть господаря-патріота. Ті самі бойовикиУПА, що були в криївці, вбили десятьох високих старшин НКВД.

Ще один приклад героїзму молодої дівчини-зв'язкової, яка переносила "штафету" (тайний наказ). В дорозі вона випадково натрапила на більшовицьку варту. Для того, щоб "штафета" не потрапила в їхні руки, а вона на живі тортури, дівчина відбезпечує гранату. Коли до неї наблизились люди з НКВД, вона з окликом "Слава!" кидає гранату, яка вбиває її, і одночасно біля неї гине п'ятеро з НКВД. Таких прикладів можна було б навести безліч.

Боротьба українського народу проти поневолювачів була жорстокою. На західно-українськнх землях - на Лемківщині і Перемищині шаліли польські шовіністичні банди разом з МО (міліція обивательска). Вони нападали на українські села і в ганебний спосіб мордували наше населення. Провід ОУН апелював до поляків, щоб перестали чинити знущання і напади, але ніщо не допомагало. Тоді восени 1945 року командування УПА дало наказ знищити бандитські угрупування, які отаборилися в усіх польськіх селах що поза Сяном. Бандитів не можна було відрізнитн від цивільного населення. Зі східних земель України прийшов курінь командира Різуна, добре загартований в боях з більшовиками, і наш перемиський курінь. Одного вечора переправились ми через Сян, знищили всі бандитські кубла на десять кілометрів в глибину Польщі. Польський комуністичний уряд не відважився вислати війська на оборону свого населення. Не зважаючи на те, що була заалярмована ціла Польща, наші частини без втрат повернули на свої оперативні терени. УПА зробила також добру пропаганду серед польського населення, бо повстанці нікого не вбивали з цивільного населення.

Ще й тепер на сторінках української преси полемізується питання: чи була доцільною визвольна боротьба українського народу і УПА. Тут без сумніву можемо сказати, що якби не УПА, то українське населення на Закерзонні було б знищене з лиця землі. Не було б УПА, то українці поза межами Батьківщини були б коляборантами. УПА врятувала честь нації.

Фактом було, що українська революція не змогла охопити частину інтелігенції і, без сумніву, це мало поганий вплив на цілісність визвольної боротьби.

В період боротьби з німецьким окупантом частина інтелігенції була проти збройної боротьби з гітлеризмом. Протидія була досить значною, і тут навіть можна було б допустити і деяку рацію. В тому випадку, мовляв, більшовики є нашим ворогом, тому-то не слід виступати проти сил, які борються проти нашого ворога. Але німці грабували наше населення, розстрілювали наших селян, вивозили нашу молодь на примусові роботи до Німеччини.

В другому періоді боротьби одна частина суспільства продовжує боротьбу проти більшовизму, а друга - ставиться до цієї боротьби досить негативно - такий факт важче зрозуміти і його важко пояснити мотивами ідейного або психологічного характеру. Виглядало так, що першу скрипку грали вузькопартійні і дрібноспекулятивні амбіції деякої частини нашої інтелігенції поза межами Батьківщини.

Коли я присвятив трохи уваги проблемам і ставленню до визвольної боротьби деякої частини нашого суспільства, то зробив це тому, що негативне ставлення одного з таборів мало свій вплив на цілісність боротьби. Відсутність в наших рядах цієї частини української інтелігенції сприяла тільки ворогам, а тут найбільш спритними були більшовики.

В 1943 році наша Служба Безпеки зловила важливого більшовицького агента, який зізнався, що дістав інструкції з Москви для використання прірви, яка утворилась між визвольним рухом Бандери і УПА і деякою частиною протилежного табору, такою як мельниківці, бульбівці і уцеківці. Далі цей агент казав про те, що йому наказано за допомогою згаданих угрупувань діяти у напрямі поглиблення прірви поміж таборами. Далі він сказав, що йому скоро це вдалось, з огляду на великий політичний примітивізм того табору - тому було йому легко вбивати в їх голови свої провокації.

Далі цей агент зізнався:

- Цілковитою вигадкою було те, що наш уряд запрошує Степана Бандеру увійти в склад Українського Радянського уряду. Тим ми дуже вдарили по цілому вашому рухові. Деякі наші політичні угрупування дивились дуже скептично на визвольну боротьбу. Одні твердили, що УПА - це партійне військо, інші визнавали її існування, присвоювали її подвиги, мовляв, ми її ініціювали; але одна група перехопила цей прапор, а ті, що фактично її організували, стояли твердо у цій нерівній боротьбі.

Боротьба УПА була тяжкою і нещадною. Більшовики і польський маріонетковий уряд не були в змозі запровадити свою адміністраційну владу, бо УПА і революційна ОУН опанували всю західну частину українських земель, а також і частину східних земель. На Закерзонні, по цей бік Сяну, УПА і ОУН були повними господарями.

Москва і Польща не могли знищити визвольного руху силою, бо УПА виявила надзвичайну хоробрість у боротьбі з ворогом. Не раз доводилось ставати до боротьби проти десятикратно переважаючого ворога.

В 1946 році Москва запланувала вивезти українське населення. Кати добре знали, що населення було великою допомогою і нерозривно зв'язане з УПА і ОУН, твердо стояло у боротьбі з ворогом. Героїчне населення протистояло насильному вивозові. Не раз цілі села втікали в ліс, але встояти не було сили, бо ворог стягнув свої військові з'єднання, так що сховатись не було де.

Пригадується незабутній момент в лісі під селом Загути біля Явірника Руського. Сотня під командою Громенка закватирувала в лісі біля села. Попереднього дня село було повідомлене, що завтра буде вивезене. Селянство, довідавшись, що сотня закватирувала біля села, вийшло до лісу, щоб з нами попрощатись. Люди просиділи з нами до ранку. На прощання старі бабуні цілували нас в голови і благословляли до дальшої боротьби. Вони не думали про те, що станеться з ними, але турбувались тим, що ніхто нам не буде допомагати у дальшій боротьбі.

Як тяжко було нам, воякам УПА, прощатись з тими, хто майже п'ять років стояв з нами у нерівній боротьбі проти ворога. Ми прощались з ними зі сльозами на очах, але одночасно були ми горді, що наш народ доказав велику хоробрість і зрозумів - ХТО ВІН I ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ.

Автор


с. 1 с. 2 ... с. 17 с. 18

скачать файл